This morning, once again at 6:00 a.m. Kamloops time, I woke up to grief.
Two months ago, we gathered for an early-morning online conference on Ukrainian values in the Global World. Despite the distance, the time zones, and the war, the heart of our session came from Sumy State University. A Ukrainian colleague joined us live — steady, resilient, professional — and gently shared that just ten minutes earlier, a Russian missile had hit near their location. Not a headline. Not a statistic. A present reality. We paused for a minute of silence then, shaken by the proximity of death, yet committed to continuing — because knowledge must still be shared, because Ukraine must still live.
Today — again at 6:00 a.m. — the same city, has been hit again. This time, two Russian ballistic missiles struck Sumy’s Congress Center. Thirty-one lives lost. Eighty-four injured. Some of them are children. On Palm Sunday.
There was no military target. No base. No weapons. Only a place of learning. A place where, just weeks ago, Mychailo Wynnyckyj also sat with Ukrainian scholars together in the basement with to dream aloud about educational reform, autonomy, research partnerships — about hope.
For 4,070 days since the illegal annexation of Crimea.
For 1,145 days since the full-scale invasion.
The war continues. The missiles keep falling. And the world keeps asking if maybe we can still negotiate with the ones who send them.
Some — including the President of the United States — still believe that it’s possible to talk to terrorists. To reason with those who murder sleeping families, target schools, and rain destruction on Palm Sunday mornings. They believe — and people die. Every. Single. Day.
How long will power protect the illusion of diplomacy?
How many Sumys must fall before the world recognizes this for what it is — a war against life itself?
As Ukrainian writer Volodymyr Yermolenko so heartbreakingly wrote:
“Russia is a thanatocracy — a regime of death. They sow only death, even on Christmas, even on Easter. They have nothing else to give.”
But the People of Ukraine, allies, educators, caregivers of truth — we carry life.
The People of Ukraine and those who stand with them remember.
We resist.
The People of Ukraine will rebuild — over and over again — because life, even when shattered, rises.
To everyone reading this: do not look away.
Honour the lives lost in Sumy. Speak their names. Share their stories.
And demand that world leaders stop believing in the humanity of murderers more than they believe in the humanity of those they murder.
🕯 Світла памʼять загиблим.
🕊 Glory to Ukraine. Glory to Heroes.
✊ The war did not start today. But it must end with justice.
Photos from Sumy Regional Military Administration Video on Facebook
Mychailo Wynnyckyj on Facebook, post from April 13
Volodymyr Yermolenko on Facebook, post from April 13
Бондарєва, Х., & Петренко, Р. (2025, April 13). Зеленський до Заходу після удару РФ по Сумах: Розмови ніколи не зупиняли балістику. Українська правда. https://www.pravda.com.ua/news/2025/04/13/7507363/
Бондарєва, Х. (2025, April 13). Макрон: Росія обирає продовжувати війну всупереч пропозиціям Трампа. Європейська правда. https://www.eurointegration.com.ua/news/2025/04/13/7209419/
Бондарєва, Х. (2025, April 13). У ЄС виступили з заявами після російського удару по Сумах. Європейська правда. https://www.eurointegration.com.ua/news/2025/04/13/7209416/
Full Facebook post from Volodymyr Yermolenko
“Суми..
росія сіє лише смерть. смерть – це її єдиний подарунок світу. На Різдво, на Великдень вона приносить цей подаруночок, бо нічого іншого не має
росія – це танатократія, правління через смерть. правління смерті
росія – це мертвяки, які сіють смерть.
культура – це сіяння життя, щоб породити ще більше життя. росія – це культура навпаки. це сіяння смерті, щоб отримати ще більше смерті
проблема в тому, що смерть хоче жити. Мертвяки хочуть жити. Смерть шукає свого життєвого простору, Lebensraum.
І для того, щоб жити, їм треба знищити справжнє життя. Щоб ніхто ніколи не памʼятав, що таке справжнє життя. Щоб люди думали, що життя – це “ось це”. Рабство, приниження, насильство як єдиний елемент взаємодії
смерть уміє маскуватися під життя. Мистецтво маскування смерті під життя – це і є ядро російської пропаганди. Бо вона знає, що без цього вона не виживе. бо тільки якщо на неї покажуть і скажуть “це і є справжнє життя”, тільки тоді смерть остаточно переможе. Тому вона так вкладається в це маскування, в цю пропаганду
але поки ми є – смерть не переможе. Поки є життя, воно буде боротися.
дуже боляче.. світла памʼять загиблим..”